Слухи об этом альбоме ходили с начала века. Сперва, когда весь материал был уже сочинен, а возможности записать его все не предоставлялось, публика, валом валившая на концерты Черного Кофе, получала под этим названием выступления Дмитрия Варшавского в сопровождении молодых коллег. Трое из четверых новых рекрутов - Сергей Доровской (ритм-гитара, вокал), Владимир Тупиков (соло-гитара) и Николай Кузьменко (бас-гитара) - ранее играли в локальном составе Экзарх. Четвертым был ударник Сергей Почиталов. Бессменный вокалист, гитарист и композитор Черного Кофе, Варшавский предпочел собрать вокруг себя совершенно новый состав. Объяснялось сие тем, что "старые музыканты группы сейчас заняты непонятно чем", а не желающему стареть Варшавскому легче работается именно с молодыми инструменталистами. Объяснение, правда, было получено из уст непосредственно "молодых инструменталистов" - сам основатель группы упорно уклонялся от общения с прессой.

„Брати Гадюкіни” утворилися на початку 80-х. Тоді їх сприймали як львівську відповідь на київський гурт „ВВ”. Але, звичайно, вони значно відрізнялися – оригінальним гротескним гумором та вдалою музичною сумішшю блюзові-джазового „філінгу” з фольклором. „Брати Гадюкіни” створили образ такого собі „хлопця з народу” – не поганого і не хорошого, такого собі... Пісеньки від імені цього „антигероя” – це своєрідний стьоб на тему людської обмеженості. Можна сміливо сказати, що „Брати Гадюкіни” – це один з тих небагатьох гуртів, які були засновниками вітчизняного року і стали його легендами. Нажаль, гуртів, здатних замінити „Братів Гадюкіних” в їх творчій ніші, поки що не існує.

Було не любити - третій альбом львівського гурту Брати Гадюкіни. Запис зроблений у жовтні 1994 року на студії «Галмлин» (Львів).